Стежина починається з села Дземброня в південно-західному напрямі гори Смотрич. Дорога веде вгору по схилу під кутом 10-15° вздовж села, де по правій стороні трапляються поодинокі садиби селян. Пройшовши 300 метрів, ми виходимо на гірську долину Смотрич де дорога проходить то по рівнинній місцевості, то круто піднімається вгору по схилу під кутом 30°. По обидві сторони дороги долина покрита густим різнотрав’ям, де в основному переважає білоус стислий і костриця червона. Тут же деревій псевдозвичайний, стокротки багаторічні, дзвіночки і багато інших рослин, які ростуть на високих субальпійських лугах. Деревні породи представлені ялиною звичайною, буком лісовим, кленом-явором, осикою тремтячою, вербою сірою, березою бородавчастою. Кущі - малина звичайна, в підліску - ожина сиза. На гірській долині Смотрич можна відпочити і спробувати шматочок справжнього гірського долинного сиру, яким гостинно пригощають вас привітні жителі. Пройшовши ледве помітною стежиною завдовжки близько 400 м, ми заходимо в хвойний ліс з чистої ялини віком 90 років. У підліску проростають вовчі ягоди і шипшина звичайна. Стежина петляє між високим корінням ялин, які обплели кам’яні глиби, які з віком покрилися лишайниками і мохами, - типовими для даного висотного поясу. Через 250 м заходимо у високогірний пояс сосни гірської і вільхи зеленої, з поодиноким ялівцем звичайним. Непрохідні чагарники цих чагарникових порід розкидані по обидві сторони стежини, яка часто змінює свій напрям, то на схід, то на захід, щоб полегшити стрімкий кам’яний підйом. Подолавши цей важкий підйом, виходимо на пологіший схил гори, де по обидві сторони стежини видніються схили гори, покриті зарослями чорниці і брусниці разом з ісландським мохом. Незабаром вершина г. Смотрич (1991 м н.р.м). Тут можна відпочити і помилуватися пейзажами навколишніх гір. На північ розкинулося село Дземброня, яке розташоване на схилах гір Косарище і Степанець. На схід видно Шкорушнянський хребет, який виходить на південь на гору Підлісова. У західному напрямі, вниз по схилу гори, видно Вухатий камінь.
Далі маршрут проходить в південно-західному напрямі до основного Чорногорського хребта, який є межею Закарпатської і Івано-франківської областей. Тут стежина веде пологішим схилом, іноді обходячи кам’яні глиби різних форм, які стоять упоперек дороги. Через 500 м виходимо на широке плато, розміщене на південному заході, покрите чагарниками гірської сосни і рододендрона східнокарпатського. Саме тут можна напитися і відновити запаси холодної води, джерела вириваються на поверхню прямо з-під кам’яних глиб. Вийшовши на Чорногорський хребет, повертаємося на південний схід і слідуємо все більш крутою стежиною до вершини Попа Івана. Перед собою бачимо грандіозну кам’яну споруду напівзруйнованої обсерваторії. З вершини гори видно головний хребет Чорногорії, який виділяється Менчулом (1998 м н.р.м.), Бребенеськулом (2036 м н.р.м.) і зліва від них - Томнатіком (2018 м н. р. м.), а між ними видно конус Говерли (2061 м н.р.м.). Найближчими сусідами г. Піп Іван з півночі є г. Смотрич, на сході - Зграйки (1749 м н.р.м.), на півдні - Шуряк (1773 м н.р.м.), з південного заходу - Васькул (1737 м н.р.м.) з величезним обривом на східних схилах. З півдня хребет, який замикає долину Білої Тиси. Це - Марамароські Альпи. Вдалині - Петрос (2305 м н.р.м.) і стрункий Піп Іван Марамароський ( 1989 м н.р.м).

Маршрут промаркований. Колір марки: горизонтальні смуги білого кольору, в центрі - червона смуга.